Про мене

Лаврьонова Ірина Пилипівна

Місце роботи: Енергодарська загальноосвітня школа 

I-III ступенів №4

Посада:

вчитель початкових класів;

керівник шкільного методичного обєднання вчителів початкових класів;

класний керівник 3-А класу

Кваліфікаційна категорія: спеціаліст першої категорії

Освіта: вища,ЗДУ, філолог, викладач української мови та літератури

Запорізьке педагогічне училище,вчитель початкових класів та вигователь ГПД

Тренінги:

Іntel.Навчання для майбутнього (2008р)

"Методика викладання інформатики в початковій школі"(2013р)

"Підвищення психосоціальної стійкості до стресу у дітей"(2016р)

Дистанційний курс"Персональне навчальне середовище педагога (управлінця)"(2016р)

Контакти:

e-mail: lavrenovairina 1977@gmail.com, val.0573@mail.ru

визитка на ЗапоВікі

Я і моя професія..

Успіх приходить до того,

хто робить те, що найбільше любить.

                                                          М.Форбс                       

   Діти, школа, вчителі…слова усім відомі і знайомі. У кожного вони викликають свої спогади, емоції, почуття…але найчастіше це пов’язано з дитячими спогадами про майбутнє.

    Кожна людина в житті вибирає свій шлях і будує своє майбутнє…

З кожним роком ми дорослішаємо, і межа між дитинством і нашим життєвим шляхом з’являється перед нами. І тоді ми починаємо роздумувати «ким я хочу бути?», «Що мені подобається?», «Що я можу робити краще?»…

   Моє дитинство також пов’язане з мріями про майбутнє. Ще з дитячих років мріяла бути вчителькою, з захопленням , повагою спостерігала за  своєю першою вчителькою, копіювала її. Вже тоді, будучи ученицею початкових класів, я багато раз уявляла себе вчителькою..яка заходить до класу,де на неї чекає малеча.

   Сьогодні я – вчитель і пишаюся цим! Як багато в цьому слові ноток гордості, поваги й розуміння. Немає на світі прекрасніше і миліше, ніж професія-вчитель. З самого першого вступу на поріг школи вчитель замінює найдорожчу людину - маму.

Але наше життя влаштоване так, що ми не знаємо , що може статися завтра....Відпрацювавши майже 15 років у школі, я думала,що моя педагогічна діяльність завершена.. Але через пів року, я зрозуміла , що помиляюсь. Як же я можу жити  без моїх кнопок. Той , хто любить  свою професію, не може бездушно її залишити.

 В житті мені пощастило, бо я не просто працюю, я отримую задоволення. На іншій професії я себе і уявити не можу. Приємно, коли на подвірї  школи, тебе зустрічає  юрба дітлахів і все щось розповідають своє, кожен прагне бути першим. Тільки діти-малюки розуміють стан вчителя. Тому в школу приходжу завжди у піднесеному настрої, адже діти завжди відчувають настрій. Навчаю учнів думати, самостійно приймати рішення, робити відкриття, самостійно здобувати знання, оскільки у сучасному світі кожній людині прийдеться знову і знову вчитися. Я не боюся говорити дитині, що сьогодні на уроці в неї все виходить. Часто вимовляю: «молодець», «розумниця», «я рада за тебе» навіть тоді, коли успіхи учня більш ніж скромні. Адже це виховує в них впевненість у собі, викликає бажання зробити наступний крок більш твердим, випробувати почуття похвали за свою працю, бо це пробуджає інтерес до знань. Моє завдання - допомогти учню знайти себе, зробити перше і найважливіше відкриття  - відкрити свої здібності, а може, ще й талант.

Наш  клас перетворився в Барвінкову  країну  з президентом і міністрами. Таке самоврядування  дало свої наслідки: покращилась успішність, дисципліна, взаємодія з  батьками. Ми досягли головного: кожен хлопчик  чи дівчинка відчували відповідальність за себе і своїх товаришів, кожен мав свою  життєву позицію.  Може, хтось скаже, що це гра, забавки… Але чи не    найважливіше завдання педагога – виховати активного  патріота нашої держави?  Зустрічаючись з відомими людьми нашого міста, відвідуючи музеї, виставкові зали, інші школи,  під час  численних екскурсій рідним краєм, на тематичних вечорах  діти вчаться бути дорослими. Тому  ще одним  своїм важливим завданням вважаю  взаємодію з батьківським колективом.

    Контакт з батьками безперервний: ( причому, не тільки тоді, коли в учня є якісь проблеми), батьківські збори за круглим столом за  чаюванням і водночас обміном  досвідом, міркуваннями щодо виховання своїх чад, спільні походи і свята. Все це - на користь  справі.

Все найкраще, найефективніше, що сприяє вихованню та навчанню,  використовую  у своїй практиці. Як керівник шкільного методичного об`єднання ділюсь досвідом з колегами і сама  продовжую вчитися в них.

Моя робота оточена найкращими враженнями і людьми навколо мене. Адже не тільки діти дарують мені усмішки, а також і мої колеги….Людині завжди приємно приходити туди,де її поважають, можуть підтримати і прийти на допомогу,там де тобі дадуть добрі і необхідні поради.

Життя триває..  Я кожного дня з нетерпінням чекаю ранку і тієї чарівної миті, коли  знов побачу рідні,допитливі оченята.